Руйнація міфу: вартість ≥ 20000 = основний засіб. Та видатки на придбання ОЗ за кекв 2210 і 3110
Додано: 26 грудня 2024, 15:03
Автор; Олексій Іванніков
Вчора думав, що напишу щось про підсумки роки, про враження, про те, які зміни відбулися у свідомості. Тобто якусь ретроспективу, про головне, що вразило. Але з багатьох коментарів, які пролунали вчора, дійшов до висновку, що буду писати не про підсумки, а про наболіле.
Серед спільноти існує невірне розуміння вартісного критерію щодо визнання активів основними засобами, звужене до рівняння: вартість ≥ 20000 = основний засіб. Така позиція не відповідає як законодавству, так і господарському глузду. Додатково, дивним є й те, звідки були взяти ті двадцять тисяч як орієнтир.
Почнемо з головного, з класифікації матеріальних активів. Матеріальні активи поділяються на оборотні та необоротні. Оборотні матеріальні активи називаються запасами і регулюються НП(С)БОДС 123 “Запаси”. Таким активам у державному секторі частіше властиве те, що вони будуть спожиті (використані) протягом операційного циклу для досягнення якоїсь мети суб’єкту державного сектора. Головним і вирішальним критерієм визнання активів запасами є стверджувальна відповідь на одне з трьох можливих питань:
Чи утримуються вони для подальшого продажу, безоплатного розподілу передачі за умов звичайної господарської діяльності?
Чи перебувають вони у процесі звичайної діяльності суб’єкта державного сектору для подальшого споживання?
Чи перебувають вони у формі сировини чи допоміжних матеріалів для використання у виробництві продукції, при виконанні робіт, наданні послуг або для досягнення поставленої мети та/або задоволення потреб суб’єкта державного сектору?
Зверніть увагу, що вартісний критерій ніяк не застосовується для визнання активів запасами. Здебільшого такі активи потрапляють до установ шляхом їхнього придбання. Оцінка вартості таких активів визначається на підставі пункту 8 розділу ІІ НП(С)БОДС 123 “Запаси”.
До складу матеріальних необоротних активів у нас належать основні засоби і інші матеріальні необоротні активи. Їхня оцінка і визнання здійснюється на підставі НП(С)БО 121 “Основні засоби”. Додатково треба розуміти, що термін “основні засоби” в нас використовується з історичних причин (спадщина, яка вже закріпилася в науковій сфері), і більш вдалим є визначення “необоротний матеріальний актив”. Головний критерій не можливо визначити позитивною відповіддю на єдине питання, він потребує поступових відповідей на запитання, залежні від попередніх відповідей.
Аудиторна думка виходить з існування ймовірності отримання суб’єктом державного сектору майбутніх економічних вигід, пов'язаних з його використанням, та/або чи має він потенціал корисності для суспільства? Але, для багатьох бухгалтерів це визначення є незрозумілим, оскільки є занадто теоретичним, та більшість не бачить тих майбутніх економічних вигід.
Давайте спробуємо підібрати такі питання, щоб вже, врешті решт, не залишилося сумніву. Відповідаючи на них, треба зазначити, що негативна відповідь на певному етапі зупиняє подальші питання і як наслідок визнання активу необоротним матеріальним активом.
Почнемо з першого, яке частіше і є вирішальним. Чи буде він, за очікуванням (сподіванням), систематично використовуватися (пролонгована дія) більше одного року?
Якщо є позитивна відповідь на попереднє питання, то потрібна позитивна відповідь на хоча б одне з блоку наступних питань:
Чи можна сказати, що це закінчений пристрій з усіма приладдями який можна використовувати сам по собі?
Або чи є це комплексом конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають узагальнюючий механізм керування або обслуговування та єдиний фундамент, де кожний предмет може виконувати свої функції, але досягнути мити можна лише тільки в складі комплексу?
Чи можна вважати цей предмет конструктивно відокремленим, призначений для виконання певних самостійних функцій, та його вартість можна визначити окремо?
Зверніть увагу, що такі питання мають більш інженерно-технічний напрямок, а не бухгалтерський, саме тому нам і потрібна комісія у складі якої, зазвичай, є ті, хто на цьому розуміється.
Отримавши додаткову позитивну відповідь треба відповісти на останнє питання: чи буде цей актив використовуватися в установі для досягнення певної мети, яка пов’язана із діяльністю установи? Тобто, це і є ті згадані економічні вигоди. Чи виникають “плюси” у майбутньому у вигляді пришвидшення роботи або якості надаваємої послуги, автоматизації процесів, збереження енергоносіїв, охорони життя, майна чи довкілля?
Якщо актив пройшов цей тест, то його можна визначити необоротним матеріальним активом. І вже далі треба визначатися до якої групи він належіть. Класифікація груп перелічена у пункті 3 розділу ІІ НП(С)БО 121 “Основні засоби”.
І ось саме тут може бути застосований додатковий вартісний критерій, який не є обов’язковим. І використовується він лише для того, щоб визначити такий актив як малоцінний необоротний матеріальний актив, щоб прискорити його знос, коли існує певний сумнів можливості його тривалого використання, який ґрунтуються, частіше, на гарантійному терміні виробника. Але, інколи малоцінний предмет за вартістю може за властивостями вважатися основним засобом. Вартість лише додатковий критерій для визначення саме групи, а не виду активу.
Інколи виникає нерозуміння у додатку у третьому запитані другого блоку: чи можна визначити вартість предмету окремо? Вдалим прикладом цього є кондиціонери. Якщо установа придбала кондиціонери, які не були встановленні до введення в експлуатацію будівлі, то такі кондиціонери є окремим основним засобом. Вони призначені для виконання певних самостійних функцій, а їхня вартість може бути встановлена за вартістю придбання і монтажу. Якщо ж будівля планувалася з кондиціонерами, або був зроблений капітальний ремонт, що привів до переобладнання (значного поліпшення будівлі), де вартість кондиціонеру з його монтажем (це обов’язково) не може бути встановлена, то такий кондиціонер є складовою будівлі.
І на останок, щодо 20000 тисяч. Не знаю з якої хворої голови це з’явилося, і, навіть, не буду вибачатися, бо така голова є хворою. Але знаю, як такі фантазії були навіяні: хтось дуже неуважно читав Податковий кодекс України, віддираючи з контексту як сектант з Біблії.
Основні засоби за ПКУ визначаються як “матеріальні активи, … що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 20000 гривень …” Але про яких платників йде мова? Про платників податку на прибуток, а також про підприємців на загальній системі, яким дозволені податкові витрати у вигляді амортизації. І цей критерій лише в частині податкового обліку не дозволяє таким платникам визнавати такі активи малоцінними необоротними матеріальними активами. Справа тут в тому, що у госпрозрахунку на МНМА може буте нараховано 100% зносу одразу під час введення в експлуатацію (вони на балансі, але їхня залишкова вартість дорівнює нулю), а це призводить до істотного збільшення витрат, і, як наслідок, зменшення податку на прибуток (чистий дохід). Це — запобіжник від податкового шахрування та для наповнення бюджету. Але це не відноситься до бюджетного державного сектору, оскільки у вас інші стандарти бухгалтерського обліку, ви не є такими платниками, не маєте податкового обліку, а також не надаєте додаток РІ до декларації з податку на прибуток.
Висновок: національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які процитовані тут майже в кожному абзаці, дають чітке і однозначне визначення матеріальним активам і ніяк не спираються на їхню вартість, а відрізняють їх за метою їхнього подальшого використання.
P. S. Ну, й на додачу. У кого ще двері і ворота залишилися основними засобами? Доречи, таке можливо лише в двох випадках, як на приклад: двері у Нарнію (сценічна декорація), або Золоті ворота як пам’ятка архітектури.
P. P. S. Як завжди, про головне то я забув, побути язвою. Якщо в положенні про облікову політику єдиним критерієм для визнання активу основним засобом є лише вартість, то таке положення не спирається на чинне законодавство і є нікчемним. А, отже, не підлягає використанню, та не буде враховано під час аудиту у цій частині.
P. P. P. S. В обліковій політиці, вартісний критерій краще зазначити не як обмежувальний, а як такий, що надає можливостей. Наприклад: “До малоцінних необоротних матеріальних активів можуть відноситися предмети, які підпадають під визначення основних засобів, за умови, що їх вартість є меншою або дорівнює ХХХ (або відносно: розміру ХХХ мінімальних заробітних плат (прожиткових мінімумів, інше), встановлених 1 перше січня року їхнього оприбуткування)”
P. P. P. P. S. МНМА — це теж необоротний актив, різновид (група) основних засобів. Спочатку актив повинен відповідати визнанню його необоротним, а лише потім за вартістю може бути визнаний малоцінним, тобто МНМА.
Головне, що треба зрозуміти, що не вартість, а мета використання визнає активи необоротними (ОЗ і МНМА) або оборотними (запаси усіх видів, у т.ч. МШП).
Олексій Іванніков
Взято із поста в нашій групі
Вчора думав, що напишу щось про підсумки роки, про враження, про те, які зміни відбулися у свідомості. Тобто якусь ретроспективу, про головне, що вразило. Але з багатьох коментарів, які пролунали вчора, дійшов до висновку, що буду писати не про підсумки, а про наболіле.
Серед спільноти існує невірне розуміння вартісного критерію щодо визнання активів основними засобами, звужене до рівняння: вартість ≥ 20000 = основний засіб. Така позиція не відповідає як законодавству, так і господарському глузду. Додатково, дивним є й те, звідки були взяти ті двадцять тисяч як орієнтир.
Почнемо з головного, з класифікації матеріальних активів. Матеріальні активи поділяються на оборотні та необоротні. Оборотні матеріальні активи називаються запасами і регулюються НП(С)БОДС 123 “Запаси”. Таким активам у державному секторі частіше властиве те, що вони будуть спожиті (використані) протягом операційного циклу для досягнення якоїсь мети суб’єкту державного сектора. Головним і вирішальним критерієм визнання активів запасами є стверджувальна відповідь на одне з трьох можливих питань:
Чи утримуються вони для подальшого продажу, безоплатного розподілу передачі за умов звичайної господарської діяльності?
Чи перебувають вони у процесі звичайної діяльності суб’єкта державного сектору для подальшого споживання?
Чи перебувають вони у формі сировини чи допоміжних матеріалів для використання у виробництві продукції, при виконанні робіт, наданні послуг або для досягнення поставленої мети та/або задоволення потреб суб’єкта державного сектору?
Зверніть увагу, що вартісний критерій ніяк не застосовується для визнання активів запасами. Здебільшого такі активи потрапляють до установ шляхом їхнього придбання. Оцінка вартості таких активів визначається на підставі пункту 8 розділу ІІ НП(С)БОДС 123 “Запаси”.
До складу матеріальних необоротних активів у нас належать основні засоби і інші матеріальні необоротні активи. Їхня оцінка і визнання здійснюється на підставі НП(С)БО 121 “Основні засоби”. Додатково треба розуміти, що термін “основні засоби” в нас використовується з історичних причин (спадщина, яка вже закріпилася в науковій сфері), і більш вдалим є визначення “необоротний матеріальний актив”. Головний критерій не можливо визначити позитивною відповіддю на єдине питання, він потребує поступових відповідей на запитання, залежні від попередніх відповідей.
Аудиторна думка виходить з існування ймовірності отримання суб’єктом державного сектору майбутніх економічних вигід, пов'язаних з його використанням, та/або чи має він потенціал корисності для суспільства? Але, для багатьох бухгалтерів це визначення є незрозумілим, оскільки є занадто теоретичним, та більшість не бачить тих майбутніх економічних вигід.
Давайте спробуємо підібрати такі питання, щоб вже, врешті решт, не залишилося сумніву. Відповідаючи на них, треба зазначити, що негативна відповідь на певному етапі зупиняє подальші питання і як наслідок визнання активу необоротним матеріальним активом.
Почнемо з першого, яке частіше і є вирішальним. Чи буде він, за очікуванням (сподіванням), систематично використовуватися (пролонгована дія) більше одного року?
Якщо є позитивна відповідь на попереднє питання, то потрібна позитивна відповідь на хоча б одне з блоку наступних питань:
Чи можна сказати, що це закінчений пристрій з усіма приладдями який можна використовувати сам по собі?
Або чи є це комплексом конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначення, що мають узагальнюючий механізм керування або обслуговування та єдиний фундамент, де кожний предмет може виконувати свої функції, але досягнути мити можна лише тільки в складі комплексу?
Чи можна вважати цей предмет конструктивно відокремленим, призначений для виконання певних самостійних функцій, та його вартість можна визначити окремо?
Зверніть увагу, що такі питання мають більш інженерно-технічний напрямок, а не бухгалтерський, саме тому нам і потрібна комісія у складі якої, зазвичай, є ті, хто на цьому розуміється.
Отримавши додаткову позитивну відповідь треба відповісти на останнє питання: чи буде цей актив використовуватися в установі для досягнення певної мети, яка пов’язана із діяльністю установи? Тобто, це і є ті згадані економічні вигоди. Чи виникають “плюси” у майбутньому у вигляді пришвидшення роботи або якості надаваємої послуги, автоматизації процесів, збереження енергоносіїв, охорони життя, майна чи довкілля?
Якщо актив пройшов цей тест, то його можна визначити необоротним матеріальним активом. І вже далі треба визначатися до якої групи він належіть. Класифікація груп перелічена у пункті 3 розділу ІІ НП(С)БО 121 “Основні засоби”.
І ось саме тут може бути застосований додатковий вартісний критерій, який не є обов’язковим. І використовується він лише для того, щоб визначити такий актив як малоцінний необоротний матеріальний актив, щоб прискорити його знос, коли існує певний сумнів можливості його тривалого використання, який ґрунтуються, частіше, на гарантійному терміні виробника. Але, інколи малоцінний предмет за вартістю може за властивостями вважатися основним засобом. Вартість лише додатковий критерій для визначення саме групи, а не виду активу.
Інколи виникає нерозуміння у додатку у третьому запитані другого блоку: чи можна визначити вартість предмету окремо? Вдалим прикладом цього є кондиціонери. Якщо установа придбала кондиціонери, які не були встановленні до введення в експлуатацію будівлі, то такі кондиціонери є окремим основним засобом. Вони призначені для виконання певних самостійних функцій, а їхня вартість може бути встановлена за вартістю придбання і монтажу. Якщо ж будівля планувалася з кондиціонерами, або був зроблений капітальний ремонт, що привів до переобладнання (значного поліпшення будівлі), де вартість кондиціонеру з його монтажем (це обов’язково) не може бути встановлена, то такий кондиціонер є складовою будівлі.
І на останок, щодо 20000 тисяч. Не знаю з якої хворої голови це з’явилося, і, навіть, не буду вибачатися, бо така голова є хворою. Але знаю, як такі фантазії були навіяні: хтось дуже неуважно читав Податковий кодекс України, віддираючи з контексту як сектант з Біблії.
Основні засоби за ПКУ визначаються як “матеріальні активи, … що призначаються платником податку для використання у господарській діяльності платника податку, вартість яких перевищує 20000 гривень …” Але про яких платників йде мова? Про платників податку на прибуток, а також про підприємців на загальній системі, яким дозволені податкові витрати у вигляді амортизації. І цей критерій лише в частині податкового обліку не дозволяє таким платникам визнавати такі активи малоцінними необоротними матеріальними активами. Справа тут в тому, що у госпрозрахунку на МНМА може буте нараховано 100% зносу одразу під час введення в експлуатацію (вони на балансі, але їхня залишкова вартість дорівнює нулю), а це призводить до істотного збільшення витрат, і, як наслідок, зменшення податку на прибуток (чистий дохід). Це — запобіжник від податкового шахрування та для наповнення бюджету. Але це не відноситься до бюджетного державного сектору, оскільки у вас інші стандарти бухгалтерського обліку, ви не є такими платниками, не маєте податкового обліку, а також не надаєте додаток РІ до декларації з податку на прибуток.
Висновок: національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, які процитовані тут майже в кожному абзаці, дають чітке і однозначне визначення матеріальним активам і ніяк не спираються на їхню вартість, а відрізняють їх за метою їхнього подальшого використання.
P. S. Ну, й на додачу. У кого ще двері і ворота залишилися основними засобами? Доречи, таке можливо лише в двох випадках, як на приклад: двері у Нарнію (сценічна декорація), або Золоті ворота як пам’ятка архітектури.
P. P. S. Як завжди, про головне то я забув, побути язвою. Якщо в положенні про облікову політику єдиним критерієм для визнання активу основним засобом є лише вартість, то таке положення не спирається на чинне законодавство і є нікчемним. А, отже, не підлягає використанню, та не буде враховано під час аудиту у цій частині.
P. P. P. S. В обліковій політиці, вартісний критерій краще зазначити не як обмежувальний, а як такий, що надає можливостей. Наприклад: “До малоцінних необоротних матеріальних активів можуть відноситися предмети, які підпадають під визначення основних засобів, за умови, що їх вартість є меншою або дорівнює ХХХ (або відносно: розміру ХХХ мінімальних заробітних плат (прожиткових мінімумів, інше), встановлених 1 перше січня року їхнього оприбуткування)”
P. P. P. P. S. МНМА — це теж необоротний актив, різновид (група) основних засобів. Спочатку актив повинен відповідати визнанню його необоротним, а лише потім за вартістю може бути визнаний малоцінним, тобто МНМА.
Головне, що треба зрозуміти, що не вартість, а мета використання визнає активи необоротними (ОЗ і МНМА) або оборотними (запаси усіх видів, у т.ч. МШП).
Олексій Іванніков
Взято із поста в нашій групі