11253 0

Матеріальна відповідальність працівника

Під час здійснення своєї діяльності, підприємство може зазнавати різноманітні збитки внаслідок неналежного виконання своїх договірних зобов’язань стороною; недобросовісної конкуренції; обставини непереборної сили тощо. Також збитки можуть бути нанесені безпосередньо працівниками при розкраданні, втраті, пошкодженні майна підприємства та/або неякісного виконання своїх трудових обов’язків.

Загальні підстави і умови матеріальної відповідальності працівників передбачені ст. 130 КЗпП, яка передбачає, що працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Однак, на працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, що відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. А відповідальність за не одержаний підприємством прибуток, може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.

Слід зазначити, що працівники можуть нести обмежену, повну і колективну матеріальну відповідальність.

Працівники несуть обмежену матеріальну відповідальність за зіпсування або знищення через недбалість матеріалів, виробів, в тому числі при їх виготовленні, - у розмірі заподіяної з їх вини шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку. В такому ж розмірі працівники несуть матеріальну відповідальність за зіпсуття або знищення через недбалість інструментів, приладів та інших предметів, виданих підприємством в користування працівнику.

Матеріальна відповідальність працівника у повному обсязі виникає тоді, коли між працівником і підприємством укладено письмовий договір про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, також, якщо завдана діями працівника шкода має ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку, при завданні шкоди працівником, який був у нетверезому стані, а також при умисному знищенні, пошкодженні матеріалів та виробів як при виконанні так і не при виконанні трудових обов’язків працівником. Звертаємо вашу увагу на те, що згідно ст. 135 1 КЗпП, письмові договори про повну матеріальну відповідальність може бути укладено лише з працівниками, що досягли вісімнадцятирічного віку, займають посади або виконують роботи, безпосередньо зв'язані із зберіганням, обробкою, продажем, перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей. Перелік посад передбачений чинною на даний момент постановою Держкомітету СРСР з праці і соціальних питань і Секретаріату ВЦРПС від 28.12.77 р. №447/24.

Також ст. 135 3 КЗпП передбачено, що законодавством може бути встановлено окремий порядок визначення розміру шкоди, що підлягає покриттю, в тому числі у кратному обчисленні, заподіяної підприємству шкоди. Так, Законом України № 217/95 від 06.06.95 р. «Про визначення розміру збитків, завданих підприємству, установі, організації розкраданням, знищенням (псуванням), недостачею або втратою дорогоцінних металів, дорогоцінного каміння та валютних цінностей» та Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою КМУ від 22.01.96 р. №116 встановлено, що до працівників може також застосовуватись підвищена матеріальна відповідальність. Наприклад, збитки, які зазнало підприємство від недбалості при роботі, порушення спеціальних правил та інструкцій працівником стосовно дорогоцінних металів визначаються у подвійному розмірі їх ринкової вартості на момент нанесення збитків, а огранованого дорогоцінного каміння та ювелірних виробів – у потрійному розмірі.

Судова практика щодо притягнення працівника до матеріальної відповідальності склалася вже давно та рішення, що приймаються судами, вже досить прогнозовані. Наприклад, у справі № 754/551/15-ц роботодавець звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з працівника матеріальну шкоду завдану внаслідок неналежного виконання трудових обов'язків. Обґрунтуванням позовних вимог було, що працівник займає посаду водія 2-го класу. Між сторонами був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, а за працівником було закріплено автомобіль. Через деякий час було скоєно кримінальне правопорушення, а саме таємне викрадення майна роботодавця – автомобіля, за який згідно договору несе відповідальність працівника. Але суд відмовив у задоволенні позову, так як хоча працівника і уклав договір про повну матеріальну відповідальність, роботодавець не зумів довести наявність умов, передбачених ст. 130 КЗпП,. через які настає дана відповідальність, адже доведення наявності таких умов згідно ст. 138 КЗпП лежить на роботодавці. Також суд не може кваліфікувати діяння відповідача як ті, що несуть кримінальний характер, так як для таких стверджень недостатньо доказів.

Справа № 376/2066/14-ц полягала у тому, що між роботодавцем та працівником були укладені договори про повну матеріальну відповідальність, згідно яких працівник прийняв на себе повну матеріальну відповідальність за незабезпечення збереження ввірених йому товарних матеріальних цінностей. При проведені документальної ревізії, було виявлено нестачу товарно-матеріальних цінностей. Роботодавець звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнуті з відповідача суму матеріальної шкоди та судові витрати. Суд, дослідивши всі надані докази, виніс рішення задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, керуючись, зокрема, ст. 134 КЗпП, яка передбачає умови настання повної матеріальної відповідальності, а діяння Відповідача підпадають під ці умови.

Отже, питання матеріальної відповідальності є важливими, як для працівника, який повинен знати, які існують види матеріальної відповідальності для уникнення можливих зловживань з боку роботодавця, так і для роботодавця, що повинен розуміти підстави, вимоги та розмір збитків, що можуть бути стягненні з працівника.

http://blog.liga.net



загрузка...
Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити нас про це
Коментарі (0)