Друкувати
1004 0

Про тривалість робочого часу та відпустки без збереження зарплати

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ ЛИСТ від 03.02.2012 р. N 31/13/133-12

У Департаменті заробітної плати та умов праці розглянуто <...> звернення та повідомляється.

Статтею 91 КЗпП передбачено, що підприємства, установи, організації в межах своїх повноважень і за рахунок власних коштів можуть встановлювати додаткові порівняно з законодавством трудові і соціально-побутові пільги для працівників.

Відповідно до статті 50 КЗпП нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Підприємства і організації при укладенні колективного договору можуть встановлювати меншу норму тривалості робочого часу, ніж передбачено в частині першій цієї статті. При встановленні в колективному договорі меншої норми тривалості робочого часу не може йтися про зменшення величини оплати праці, яка має провадитися за повною тарифною ставкою, за повним окладом. Тобто у цьому випадку норма тривалості робочого часу (хоча вона й менша) відповідає нормі оплати праці.

Разом з тим статтею 56 КЗпП визначено, що за угодою між працівником і роботодавцем може встановлюватись як при прийнятті на роботу, так і згодом, неповний робочий день або неповний робочий тиждень. Оплата праці при цьому провадиться пропорційно до відпрацьованого часу.

Згідно зі статтею 66 КЗпП працівникам надається перерва для відпочинку і харчування тривалістю не більше двох годин. Час початку і закінчення перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Отже, обмеживши максимальну тривалість обідньої перерви двома годинами, законодавство не визначає її мінімальної тривалості. Проте її тривалість має бути такою, щоб перерва виконувала своє призначення. Тривалість перерв для відпочинку та харчування встановлюється роботодавцем самостійно у правилах внутрішнього трудового розпорядку або у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, встановлених чинним законодавством та Галузевою угодою.

У випадках, передбачених статтею 25 Закону "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати, зокрема пенсіонерам за віком - тривалістю до 30 календарних днів щорічно, особам - ветеранам праці, на яких поширюється чинність Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні", строком до двох тижнів на рік тощо.

Згідно зі статтею 5 Закону України "Про відпустки" тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами і незалежно від графіків та режимів розраховується в календарних днях. Тому жодна з відпусток, передбачених цим Законом, не ділиться на години.

Чинним законодавством не передбачено поділу на частини відпусток без збереження заробітної плати.

 Директор Департаменту                                     О. Товстенко


Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити нас про це


Коментарі (0)