Роздуми на тему бухгалтерського обліку у державному секторі (продовження)

Кінно-ручні роботи

Мені не треба твоєї роботи, мені треба, щоб ти втомився або збожеволів.
 
Майже рік минув з моєї публікації роздумів, присвячених новим правилам бухгалтерського обліку суб’єктів державного сектору. Потім у моєму житті почався період, в якому я майже не мав вільного часу для продовження публікацій роздумів. Проте аналізувати новели обліку державного сектора я ніколи не запинявся. Кількість речей, що обурюють, не зменшилась, а тільки продовжує свою війну проти здорового глузду. Візьмемо наприклад вимоги Державної казначейської служби щодо заповнення та співставлення показників розділу другого форми 2-дс, які не підкріплені жодним нормативно-правовим документом та суперечать економічній логікі. Яким чином можна ототожнювати видатки та витрати? Ніяким, у зв’язку з тим, що видатками бюджету, відповідно до Бюджетного кодексу України, називаються “кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом”. Витрати нам визначає Закон України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» як “зменшення економічних вигод у вигляді зменшення активів або збільшення зобов’язань, що призводить до зменшення власного капіталу”. А зараз давайте порівняємо кошти із зменшенням активів або збільшенням зобов’язань, вдалось? Якщо комусь з економічною освітою та у здоровому глузді це вдалось, то нехай обґрунтує мені як — я з’їм свій червоний диплом та всі сертифікати. «Але маємо, що маємо!» Шли до Європи, до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку у державному секторі, але опинилися там де й були за часів радянської паперово-планової країни.

Друге, що не дивує з майже магічною періодичністю, — план рахунків та інструкція з його використання. Про більшість недоліків цього шедевру я вже писав, але, розробляючи та аналізуючи регістри бухгалтерського обліку, натрапив на цікавість у вигляді кореспонденції рахунків при валютно-обмінних операціях. Занурюватися у подробиці не буду, такі операції — рідка річь у суб’єктів державного сектору. Можу констатувати лише одне, що моя думка про вкрай необхідність нового, нормального та відокремленого плану рахунків не змінилася. З цього плану вийдуть два гарних нових: обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій суб’єктів державного сектору та обліку виконання бюджетів. Це призведе до скорочення кількості рахунків та субрахунків, а також довжини кодів. План рахунків повинен бути простим, зрозумілим та придатним до використання. Цього не можна сказати про чинний, оскільки з 583 (!) субрахунків лише 164 можуть бути використані у обліку розпорядники; 165 — фондами, яких в Україні лише три, та й ці субрахунки майже тотожні попереднім; решта у кількості 254 — це субрахунки, які використовує у повністю автоматизованому режимі казначейство для обліку бюджету. Нагадаю, що консолідації всіх бухгалтерських проведень, яка б могла якось виправдати це склеювання, ніхто не робить та не планує, та це й не можливо з причин різних методів облікової політики. А всі спроби ремонту цього “слюсаря-гінеколога” не будуть мати жодного успіху. Шукаючи підстави для побудови саме такого плану, я ознайомився з великою кількістю трудів наших економістів-теоретиків. Так, дійсно може стати підґрунтям те, що існує необхідність у відображені деяких показників у фінансовій звітності, проте ці показники надає казначейство. Але теорія завжди не відповідає практиці. Треба також зазначити, що проект плану розробляв один з працівників-очільників саме цього органу, та в Україні не використовуються міжнародні стандарти бухгалтерського обліку для державного сектору, а лише розроблені (краще сказати перероблені) на їх базі національні. Отже, виникає філософська думка, що побудована на піску споруда без фундаменту потрібує довічного ремонту! Якщо ми так експериментуємо, не зважаючи на головний біль бухгалтерів, то може краще зробити ще одну спробу з чистого аркушу?

Національні стандарти — це велике надбання, яке виникає коли гарні думки з міжнародних стандартів обрамляються пострадянським принципом застосування. Наприклад, мені не відомий жодний міжнародний стандарт «Витрати», проте така річ у нас існую, як у приватному, так і державному секторі. От полюбляють у нас регламентувати що можна вважати витратами. Невже визначення витрат не є достатнім, щоб суб’єкт господарювання мав можливість визначитись з цим? Якщо ні, то як тоді бути всьому світу, де використовуються міжнародні стандарти? Як вони живуть не на варті радянською власності? Та й це не головне зараз, цікаво те, що ті, хто приймають звітність, в більшості своєї не читали ані міжнародні, а ні національні. А якщо читали, то чому в них виникає бажання визнати видатки на відрядження іншими витратами за обмінними операціями? Чи не на виконання завдань, покладених бюджетною програмою, їздив працівник? Відповідь простіша: не треба думати, вивчати стандарти, дивись у типову кореспонденцію рахунків і за назвою рахунку визначайте витрати. А може ще гірше? Може тут показана суть всієї нашої бюджетної сфери: людина їздила на Мальдіви регулювати курсові різниці? Прикро та боляче, але почитайте, що відноситься до інших витрат за обмінними операціями та спробуйте знайти відрядження у примітках до фінансової звітності.

Головна біда наша в тому, що ми — інертні. Велика кількість бухгалтерів не відстоює своєї думки та робить так, як сказали у казначействі, забуваючи про те, що відповідальність все одно залишається на них.

Иванников Алексей

З Форуму https://budget.factor.ua