Закон про забезпечення прав і свобод внутрішніх переселенців: що забезпечать місцеві органи виконавчої влади?

Так, з 22.11.2014 р. набув чинності  Закон України від 20.10.2014 р. № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

Згідно з Законом, внутрішньо переміщена особа — громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Законом, визначено повноваження центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування з питань забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб.

Так, місцеві держадміністрації в межах своїх повноважень повинні забезпечити, зокрема:

— прийом громадян та надання їм безоплатної первинної правової допомоги з питання взяття на облік внутрішньо переміщених осіб;

— взяття на облік внутрішньо переміщеної особи в порядку, встановленому ст. 4 цього Закону;

— надання у разі необхідності внутрішньо переміщеним особам медико-психологічної допомоги;

— безоплатне харчування відповідно до законодавства внутрішньо переміщених осіб на період до отримання такими особами статусу безробітних або їх працевлаштування, але не більше одного місяця;

— надання у тимчасове користування внутрішньо переміщеним особам житлового приміщення або соціального житла, придатного для проживання, за умови оплати зазначеними особами відповідно до законодавства вартості житлово-комунальних послуг;

— набуття відповідно до законодавства внутрішньо переміщеними особами за місцем їх фактичного перебування прав на земельну ділянку із земель державної власності;

— допомогу за клопотанням внутрішньо переміщеної особи у переміщенні рухомого майна під час залишення особою місця проживання на території, де виникли обставини, зазначені у ст. 1 цього Закону, та поверненні до такого залишеного місця проживання;

— влаштування дітей у дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади державної форми власності;

— одержання гуманітарної та благодійної допомоги;

— влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, до закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, спеціальних установ і закладів соціального захисту для дітей;

— влаштування громадян похилого віку, інвалідів, які проживали в стаціонарних інтернатних установах та закладах на території, де виникли обставини, зазначені у ст. 1 цього Закону, в аналогічні установи та заклади за місцем фактичного перебування таких осіб;

— безоплатний проїзд залізничним, автомобільним транспортом внутрішньо переміщених осіб до залишеного місця проживання в порядку, встановленому КМУ.

Органи місцевого самоврядування в межах своїх повноважень:

— надають у тимчасове безоплатне користування внутрішньо переміщеним особам з комунальної власності житлові приміщення, придатні для проживання (за умови оплати особою відповідно до законодавства вартості комунальних послуг);

— вирішують питання щодо набуття відповідно до законодавства внутрішньо переміщеними особами за місцем їх фактичного перебування прав на земельну ділянку із земель комунальної власності;

— сприяють за клопотанням внутрішньо переміщеної особи у переміщенні її рухомого майна для повернення на залишене місце проживання;

— забезпечують надання медичної допомоги в комунальних закладах охорони здоров'я з урахуванням відомостей про внутрішньо переміщених осіб, які тимчасово проживають (перебувають)увідповідному населеному пункті;

— забезпечують влаштування дітей у дошкільні та загальноосвітні навчальні заклади комунальної форми власності.