Новий план рахунків в державному секторі, або як робити не треба
Головною метою бухгалтерського обліку є надання неупередженої інформації користувачам для прийняття ними рішень у межах їх повноважень. Для цієї мети однакові за суттю об’єкти обліку групуються, такі групи (свого роду синтез) ми називаємо синтетичним рахунком, а деталізацію кожної — субрахунком та аналітичними рахунками відповідно. Отже план рахунків є найвищим рівнем групування та повинен відображати головні показники (статті) тої самої інформації (звітності). За сталою міжнародною практикою активи у звітності відображаються від найменш ліквідних до найбільш ліквідних, а зобов’язання від стабільніших до змінних. Так само і будуються плани рахунків незалежно від того, чи вони затверджені на рівні підприємств, чи держави. Виключенням з цього правила може бути традиція Сполучених штатів, так як економіка та традиції цієї країни розвивалась окремо від решти світу.
Після розпаду Радянського союзу, його країни-члени перейшли із планової економіки державної власності на ринкову економічну модель, що, як наслідок, потребувало змін у правилах обліку та у плані рахунків. З цим наша країна дуже добре справилася: взяли за основу міжнародні стандарти обліку, розробили на їх основі власні. Ці стандарти потребували нового плану рахунків, оскільки такі показники як «виручка» не відповідали стандартам обліку.
Довгим та непослідовним був шлях із переведенням суб’єктів державного сектору до більш-менш впорядкованого обліку. По-перше, переробили план рахунків декілька разів, наслідуючи при цьому облікові положення та форми радянських часів. Подальше впорядкування було поступово-раптовим, що й призвело до колосальної кількості суперечностей у обліку. Сьогодні досить залишаються нерозмежованими два процеси: бухгалтерській облік та бюджетний облік. Та розроблюються нікчемні спроби їх єднання. Одним з найбільших головних біллем є обов’язковість використання регістрів обліку (меморіальні ордери, журнал-головна) які не надають інформації з обліку та ускладнюють його. Аленайбільшою втратою можна вважати впровадження нового плану рахунків. В чому його недоліки?
Найбільший недолік нового плану рахунків в тому, що в ньому відбулось склеювання двох планів рахунків. Перший план — це план рахунку для обліку активів, зобов’язань та капіталу, другий — банківського обліку грошових коштів клієнтів. При цьому такою установою банку є одна єдина установа — Державна казначейська служба України. Отже, можна сказати що план рахунків було ускладнено шляхом додавання до нього плану рахунків, який буде використовувати виключно один орган в країні. Таке питання можна було вирішити іншим шляхом — затвердженням плану саме для казначейства та не навантажувати всім цим інших його користувачів.
Другим істотним недоліком є проставляння як складової частини плану рахунків так званого ідентифікатору суб’єкту державного сектору. По-перше, хочеться зазначити юридичну некоректність його розробникам: державний або місцевий бюджет не можуть бути суб’єктами у бухгалтерському обліку, так як не є особами, та їх виконання є об’єктом обліку. Отже, раджу розробникам трохи краще вчитися, або не наймати на роботу нефахових людей. Також, незрозумілою є і мета такого поділення, так як її необхідність виникає внаслідок першого недоліку. Навіщо робити помилку, щоб потім на її наслідках робити виправляння? Недоцільним вважається і навіть поділення суб’єктів на розпорядників та державні фонди, оскільки жодної консолідації бухгалтерських проводок між ними не існує, а у разі потреби в консолідації звітності — план рахунків до цього не використовується. Рахунки із ідентифікаторами 3, 4, 5 використовує казначейство для обліку операцій, які воно обліковує як банківська установа, або як та, на яку покладено облік виконання бюджету. Що ми маємо? Реально два планив одному, із штучним необґрунтованим поділенням на суб’єктів господарювання. Чи не краще було б використовувати два плани, де один для обліку активів, зобов’язань та капіталу всіх суб’єктів державного сектору,а другий — обліку коштів і виконання бюджету казначейством?
Третім істотним недоліком є обов’язковість використання субрахунків, які майже не використовуються у фінансовій звітності. Та й самі субрахунки іноді виконують функції рахунків, що змушує у деяких випадках користуватися узагальненою інформацією, а іноді — аналізом субрахунків. Наприклад рахунок 22 «Готівкові кошти та їх еквіваленти» за своєю суттю угрупував два окремих об’єкту обліку: готівки та еквіваленти грошових коштів.
Четвертим істотним недоліком є те, що у великій кількості рахунків відсутні ті, що дійсно потрібні суб’єктам державного сектору. Прикладом такого рахунку є «Додатковий капітал», який виникає внаслідок безоплатно отриманих необоротних активів.
П’ятим істотним недоліком є поділяння рахунків не за балансовою класовістю. Угрупування нефінансових активів, куди увійшло все що тільки можливе є недоречним. Розумніше використовувати класи які дійсно поділяють активи на: необоротні активи, запаси і грошові кошти — від найменш ліквідних до найбільш. Незрозумілим є порядок слідування рахунків у класі: чому капітальні інвестиції передують зносу? Розумніше зробити так: 10 «Основні засоби», 11 «Інші необоротні матеріальні активи», 12 «Нематеріальні активи», 13 «Знос (амортизація) необоротних активів», 14 «Довгострокові фінансові інвестиції», 15 «Капітальні інвестиції» і так далі. Окремого класу потребують рахунки запасів та виробництва, та ще одного окремого — кошти, розрахунки та інші активи.
Розумніше сьогодні зробити крок назад, відокремити плани рахунків, привести план рахунків суб’єктів державного сектору до стану аналогічного із госпрозрахунковим. Така думка виникає, тому що в Україні не готують окремо бухгалтерів державного сектору, а навіть якщо почнуть, то такі фахівці з’являться через п’ять років. Країні також треба враховувати престижність бухгалтерської праці у державному секторі — на такі факультети не буде набору, а кадровий дефіцит вже можна побачити.
Иванников Алексей
З Форуму https://budget.factor.ua