Чи може роботодавець відмовити особі з інвалідністю у працевлаштуванні через витрати на облаштування робочого місця?
Відповідно до статті 27 Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю. Держави-учасниці визнають право осіб з інвалідністю на працю на рівні з іншими. Відмова у наданні розумного пристосування вважається формою дискримінації.
Згідно зі статтею 22 КЗпП забороняється необґрунтована відмова у прийнятті на роботу, тобто відмова без будь-яких мотивів або з підстав, що не стосуються кваліфікації чи професійних якостей працівника, або з інших підстав, не передбачених законом.
На вимогу особи, якій відмовлено в прийнятті на роботу, власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, зобов’язані письмово повідомити про причину такої відмови, яка має відповідати частині першій статті 22 КЗпП.
Будь-яке пряме або непряме обмеження трудових прав при укладенні, зміні та припиненні трудового договору не допускається.
Вимоги щодо віку, рівня освіти, стану здоров’я працівника можуть встановлюватися законодавством.
Роботодавці зобов'язані створювати умови для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом облаштування робочих місць з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.
Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов’язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для таких осіб умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»).
