Якщо під час воєнного стану працівник виїхав за межі України та підтвердив це відповідними документами, роботодавець не може відмовити йому у відпустці без збереження заробітної плати тривалістю до 90 календарних днів. На це звернула увагу керівник Центру правової допомоги ФПУ Вікторія Ліпчанська.
ФПУ нагадує, що під час воєнного стану фактично діють два окремі механізми надання такої неоплачуваної відпустки, і для них встановлені різні правила.
Варіант 1: відпустка за згодою сторін
За ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 роботодавець може на прохання працівника надати відпустку без збереження зарплати без обмеження строку, встановленого ч. 1 ст. 26 Закону України «Про відпустки».
У цьому випадку потрібна згода роботодавця. Тобто працівник не може бути примусово відправлений у таку відпустку, але й роботодавець за певних обставин може відмовити в її наданні.
Варіант 2: працівник виїхав за кордон або став ВПО
Інше правило встановлено ч. 4 ст. 12 Закону № 2136. Якщо працівник виїхав за межі України або набув статусу внутрішньо переміщеної особи, роботодавець за його заявою зобов’язаний надати відпустку без збереження зарплати.
Факт виїзду за межі України може підтверджуватися, зокрема, документами про перетин державного кордону або отримання тимчасового захисту за кордоном. Для внутрішньо переміщеної особи підтвердженням може бути документ про відповідний статус.
Таким чином, роботодавцю важливо розрізняти дві «воєнні» неоплачувані відпустки. За ч. 3 ст. 12 Закону № 2136 її надання залежить від згоди сторін. Натомість для працівника, який виїхав за кордон або набув статусу ВПО, відпустка за ч. 4 ст. 12 Закону № 2136 надається в обов’язковому порядку на строк, зазначений у заяві, але не більше 90 календарних днів.