Надомна і дистанційна робота: у чому різниця та як правильно оформити

Дві форми гнучкої організації праці у законодавстві

Українське трудове законодавство передбачає дві окремі форми організації праці поза офісом — надомну та дистанційну роботу. Попри схожість, ці форми мають різні правила організації, оформлення та режиму роботи. Роз’яснення надало Західне міжрегіональне управління ДПС по роботі з ВПП.

Що таке надомна робота

Надомна робота — це виконання роботи за місцем проживання працівника або в іншому погодженому з роботодавцем місці, де є закріплена зона та необхідні технічні засоби. Норма визначена статтею 60-1 КЗпП.

• Робоче місце є фіксованим і може бути змінене лише за погодженням з роботодавцем.
• Робочий час встановлюється за загальним режимом підприємства (до 40 годин на тиждень).
• Потрібні практичні навички або можливість їх швидко опанувати.
• Роботодавець забезпечує безпечні умови праці та проводить інструктаж у повному обсязі.
• Роботодавець надає інструменти й матеріали або компенсує працівнику їх використання.

Що таке дистанційна робота

Дистанційна робота означає виконання трудових обов’язків у будь-якому місці поза територією роботодавця із застосуванням ІКТ. Це регулює стаття 60-2 КЗпП.

• Працівник самостійно обирає робоче місце та може змінювати його без повідомлення роботодавця.
• Графік роботи працівник визначає самостійно у межах установленої норми.
• Спеціальні вимоги щодо практичних навичок не передбачені.
• Працівник самостійно забезпечує безпечні умови праці, а роботодавець відповідає лише за передане обладнання.
• Дистанційна робота заборонена, якщо є шкідливі чи небезпечні виробничі чинники.
• Інструктаж проводиться в межах роботи з обладнанням, наданим роботодавцем.
• Роботодавець забезпечує обладнання або компенсує працівнику його використання.

Ключові відмінності

За матеріалами Західного міжрегіонального управління ДПС по роботі з ВПП