Неповний робочий час: правове регулювання та гарантії для працівників
Під час проведення інформаційно-роз’яснювальної роботи серед суб’єктів господарювання міста державний інспектор праці Тетяна Литвинчук наголошує на неухильному дотриманні вимог законодавства про працю, у тому числі щодо встановлення неповного робочого часу.
Що таке неповний робочий час?
Відповідно до статті 56 Кодексу законів про працю України, неповний робочий час може бути встановлений:
- у формі неповного робочого дня (скороченої тривалості щоденної роботи);
- неповного робочого тижня (меншої кількості робочих днів на тиждень);
- або одночасно обох варіантів – за згодою сторін.
Ініціатором встановлення неповного часу може бути як працівник (за сімейними чи іншими обставинами), так і роботодавець (через зміну в організації праці чи складну економічну ситуацію). В обох випадках умови фіксуються у наказі та трудовому договорі.
Гарантії для працівників.
Збереження всіх трудових прав – працівники з неповним робочим часом мають ті ж самі права, що й інші працівники, включно з:
- правом на щорічну відпустку повної тривалості,
- оплатою лікарняних,
- правом на соціальне страхування.
Оплата праці здійснюється пропорційно відпрацьованому часу або залежно від виробітку, але не менше розміру, передбаченого законодавством.
Наявність неповного робочого часу не є підставою для обмеження у просуванні по службі, навчанні, участі у профспілках тощо.
Неповний робочий час – це гнучкий інструмент, який дозволяє уникнути звільнень, підтримати працівників у кризових ситуаціях і водночас дотриматися вимог законодавства. Важливо пам’ятати: зміна режиму роботи не скасовує трудових гарантій і не є підставою для порушення прав працівника.
