Підтвердження права одинокої матері на додаткову відпустку

Автор: Олександр Боков, Інтернет-ресурс "Протокол".

Фабула судового акта: Відповідно до ст. 19 Закону України «Про відпустки» жінці, яка працює і  має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, чи одному із прийомних батьків надається  щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 (до 01 січня 2010 року - 7) календарних днів без урахування святкових і неробочих днів. Частиною 1 ст. 83 КЗпП України передбачено, що у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Аналогічне положення закону передбачено й ст. 24 Закону України «Про відпустки».

Наведені норми права досліджувались судами при розгляді справи за позовом працівниці, що позиціювала себе як одинока матір,  про стягнення грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку, стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та відшкодування моральної шкоди. В якості доказу на користь своїх вимог позивачка зазначала, що під час оформлення на роботу вона, зокрема, надала свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про розірвання шлюбу, а також довідку про те, що виховує дитину одна. Судом першої інстанції позов був задоволений частково, але це рішення скасовано апеляційнимсудом, з чим також погодився і ВССУ.

Ухвалюючи нове рішення, суд зазначив, що позивачем не надано доказів того, що вона є одинокою мамою, оскільки на підтвердження вказаного позивачем надано свідоцтво про розірвання шлюбу та фотокопію довідки  зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні, яка не може бути в розумінні ст. ст. 58, 59 ЦК України належним та допустимим доказом оскільки не завірена, а її оригінал не надано.

Можливо відповідний запит суду до закладу освіти за клопотання позиваки вирішив би справу на її користь, але цього не відбулось.

Мотивація рішення ВССУ заслуговує на увагу, оскільки досить докладно окреслює підходи до вирішення подібних справ. Так суд зазначає, що  чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити матері, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.

Відтак, для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.

Зокрема, одним з таких документів, наприклад, може бути: рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з вчителями, не забирає дитину додому, не бере участі вбатьківських зборах) тощо.

ВССУ, крім того нагадав, що визначення «одинокої матері» наведено у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від  06 листопада 1992 року № 9 та п. 5 ч. 12 ст. 10 Закону України «Про відпустки».