«Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями.
Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством.
За відрядженими працівниками зберігаються протягом усього часу відрядження місце роботи (посада).
Працівникам, які направлені у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.».
Как видим, в ст. 121 КЗоТ акцент делается на том, что оплата труда за период командировки осуществляется в первую очередь согласно условиям, определенным трудовым или коллективным договором. То есть рабочие дни, приходящиеся на период командировки, должны быть оплачены как обычные рабочие дни с учетом всех надбавок, доплат, премий, предусмотренных в трудовом или коллективном договоре. И только в том случае, когда оплата таких дней как за обычные рабочие дни ниже среднего заработка, оплата труда должна быть осуществлена по среднему заработку, рассчитанному согласно Порядку исчисления средней заработной платы, утвержденному постановлением КМУ от 08.02.95 г. № 100.
Исходя из этого следует, что сравнения однодневного заработка со среднедневным, рассчитанным согласно Порядку № 100, не избежать.
Кстати, право разъяснять нормы трудового законодательства предоставлено Минсоцполитики. В своем письме от 25.01.2012 г. № 91/13/84-12 специалисты данного ведомства отмечали следующее:
«Прийняті зміни до статті 121 КЗпП України дають можливість виплачувати працівникам заробітну плату за виконану роботу у відрядженні у разі, коли її розмір вищий збереженого середнього заробітку за цей період. Якщо за виконану у відрядженні роботу заробітна плата працівників нижче їх середнього заробітку, що зберігається, то їм виплачується середній заробіток.».
Аналогичное, несколько расширенное, разъяснение Минсоцполитики приведено в письме от 05.03.2012 г. № 204/13/184-12 (см. «ОТ», 2012, № 11, с. 5):
«Весь період перебування у відрядженні є робочим часом працівника, за який відповідно до статті 121 Кодексу законів про працю України має виплачуватись заробітна плата згідно з умовами трудового або колективного договору і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Тобто у випадку направлення працівника у відрядження необхідно порівняти суму середньоденного заробітку і денного заробітку працівника відповідно до умов трудового договору і у випадку, коли заробітна плата вища його середнього заробітку, заплатити за час відрядження заробітну плату, а якщо вищий середній заробіток, то виплачується середня заробітна плата.
До денного заробітку працівника, який має порівнюватись із середньоденним заробітком, включаються всі елементи заробітної плати, які працівник отримає згідно з умовами трудового, колективного договору у місяці, в якому його направляють у відрядження: оклад, доплати, надбавки, премії, індексація тощо.»
Таким образом, установление в коллективном договоре положения о том, что оплата труда за период командировки будет проводиться по среднему заработку, рассчитанному согласно Порядку № 100, будет противоречащим действующему законодательству, поскольку ухудшают положения работника. Например, при расчете получается, что однодневный заработок больше, чем среднедневной заработок по Порядку № 100. Из-за того, что в колдоговоре может быть установлено, что оплата труда за период командировки осуществляется на уровне средней зарплаты, рассчитанной согласно Порядку № 100, работнику будет начислена оплата труда за период командировки в меньшем размере, чем ему положено согласно ст. 121 КЗоТ.
Поэтому устанавливать такую норму в коллективном договоре нельзя.
ТАТЬЯНА РУДАЯ, Главный редактор газеты «Оплата труда»
