10 правил надання відпустки без збереження заробітної плати для внутрішньопереміщених осіб або тих працівників, які знаходяться за межами України
Правило № 1
Новий вид відпустки! Її надання врегульовано саме ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX, а не нормами ЗУ «Про відпустки». На такий вид відпустки взагалі не поширюються норми ЗУ «Про відпустки».
Правило № 2
Така відпустка надається працівнику, який:
• або виїхав за межі території України;
• або набув статусу внутрішньо переміщеної особи.
Щоб надати таку відпустку потрібні підтвердні документи.
Правило № 3
Відпустка надається в обов’язковому порядку, тобто роботодавець не може відмовити у наданні такої відпустки. Надається вона не примусово, а тільки «за заявою працівника».
Правило № 4
Максимальна тривалість такої відпустки обмежена — 90 календарних днів. Проте конкретну тривалість відпустки працівник визначає самостійно у заяві.
Можна за цією відпусткою звертатися декілька разів, але загальна тривалість відпусток (частин), яку працівник може вимагати надати відповідно до цієї норми не може перевищувати 90 днів протягом дії воєнного стану.
Правило № 5
Час перебування у такій відпустці не зараховують до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку.
Правило № 6
Страховий стаж. Як і з іншими видами неоплачуваних відпусток: немає сплати ЄСВ — немає стажу.
Правило № 7
Надати таку відпустку можна не раніше дати набуття чинності новою нормою – ч. 4 ст. 12 ЗУ «Про відпустку», тобто не раніше 19.07.2022.
Правило № 8
Достроково припинити цю відпустку можна у випадку, коли до закінчення 90 календарних днів або того періоду, на який працівник таку відпустку взяв (наприклад, на 50 календарних днів): припиниться воєнний стан; за бажанням працівника; працівник повернеться додому (не виконується умова про виїзд за кордон або в межах України втратить статус ВПО).
Правило № 9
Працівник може звільнитися під час перебування у такій відпустці.
Правило № 10
Підставою для надання відпустки є заява працівника. Про це прямо вказано у нормі ч. 4 ст. 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX.
