9995 3

Чи правомірно утримувати кошти із заробітної плати?

Відрахування (утримання, стягнення) - це та частина нарахованої працівникові відповідно до штатного розкладу та встановлених норм заробітної плати, яка йому не видається, а утримується роботодавцем, який потім розпоряджається цими грошовими коштами відповідно до законодавства (зазвичай, перераховує їх відповідним особам, з метою отримання якими цих сум і здійснюється відрахування, або ж використовує їх для покриття заборгованості працівника перед власним підприємством).

Відрахування (утримання, стягнення) - це та частина нарахованої працівникові відповідно до штатного розкладу та встановлених норм заробітної плати, яка йому не видається, а утримується роботодавцем, який потім розпоряджається цими грошовими коштами відповідно до законодавства (зазвичай, перераховує їх відповідним особам, з метою отримання якими цих сум і здійснюється відрахування, або ж використовує їх для покриття заборгованості працівника перед власним підприємством).

Як зазначено у ч. 1 ст. 127 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП) та ч. 1 ст. 26 Закону України ”Про оплату праці”, відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Існує три види відрахувань: ті, що здійснюються для держави (податки з доходів фізичних осіб, збори на обов’язкове державне пенсійне страхування та обов’язкове страхування на випадок безробіття); утримання, що проводяться з метою забезпечення виконання зобов’язань перед третіми особами (наприклад, аліменти та інші виплати за виконавчими документами) та відрахування із заробітної плати працівників для покриття заборгованості підприємству, де вони працюють.

Вичерпний перелік підстав для виплати останнього виду відрахувань міститься у ч. 2 ст. 127 КЗпП. Так, відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, де вони працюють, можуть провадитися за наказом (розпорядженням) власника підприємства або уповноваженого ним органу:

- для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати;

- для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок(до таких помилок згідно з п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України ”Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року № 13 належать, зокрема, неправильності в обчисленнях, дворазове нарахування заробітної плати за один і той самий період, тоді як не пов’язані з обчисленням помилки в застосуванні закону та інших нормативно-правових актів вважатися лічильними не можуть);

- для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості, на господарські потреби;

- при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки (окрім випадків, коли працівник звільняється з роботи внаслідок призову на військову службу, переведення на роботу на інше підприємство, відмови від продовження роботи у зв’язку зі зміною умов праці, скорочення штатів, невідповідності посаді, нез’явлення на роботу протягом чотирьох місяців підряд через тимчасову непрацездатність, а також при направленні на навчання та у зв'язку з переходом на пенсію);

- при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству.

Слід наголосити, що роботодавець вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування із заробітної плати працівника коштів з метою погашення заборгованості працівника перед підприємством, що утворилася у разі несвоєчасного повернення авансу, виданого у зв’язку з направленням працівника у службове відрядження, переведення до іншої місцевості, а також на господарські потреби лише за наявності двох умов: по-перше, працівник не оспорює підстав і розміру відрахування, а по-друге - ще не минув один місяць з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу. Якщо ж працівник оспорює підстави і розмір відрахувань або роботодавець пропустив строк для видання відповідного наказу, проведення відрахування не допускається. Втім, за таких обставин роботодавець вправі звернутися до суду й у подальшому відрахування може бути проведене за його рішенням.

Щодо конкретних документів, на підставі яких здійснюється відрахування із заробітної плати, то ними можуть бути: наказ (розпорядження) роботодавця (у разі покриття заборгованості працівника підприємству, на якому він працює), будь-які виконавчі документи, перелічені у Законі України ”Про виконавче провадження” (наприклад, виконавчі листи, що видаються судами, ухвали та постанови судів у цивільних та кримінальних справах, виконавчі написи нотаріусів), тощо.

Утримання із заробітної плати проводяться щомісячно аж до повного погашення заборгованості. Відповідно до ч. 1 ст. 128 КЗпП при кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань зазвичай (окрім випадків, окремо передбачених законодавством) не може перевищувати 20 відсотків від заробітної плати, яка належить до виплати працівникові. Зазначене обмеження розміру всіх відрахувань 20 відсотками від заробітної плати працівника є забороною нараховувати утримання, що здійснюються на підставі актів уповноважених на встановлення відрахувань органів або осіб.

Ще одним із засобів захисту трудових прав та законних інтересів працівників є встановлення заборони на проведення відрахувань із виплат, які за своїм призначенням є гарантійними та компенсаційними. При цьому, як випливає зі змісту ст. 129 КЗпП, обмеження встановлюється стосовно відрахувань, що здійснюються у вигляді стягнень відповідно до правил цивільно-процесуального характеру і звертаються на підставі виконавчих документів.

 

Управління Держпраці у Хмельницькій області 



загрузка...
Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити нас про це
Коментарі (3)
1111
05.08.2016
а 1,5% тут куди приписати?
мсс 1111
06.08.2016
які 1,5%?
катя
08.08.2016
військовий збір, профвнески , а кий пенсійний фонд та безробіття?*