Щодо підстав надання працівникам додаткових відпусток за особливий характер праці
відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України «Про відпустки», Порядку застосування Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість працівників на роботах в яких дає право на щорічну додаткову відпустку, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 30.01.1998 № 16 «Про затвердження Порядків застосування Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30.01.1998 №57/2497 (із змінами і доповненнями, внесеними наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 04.06.2003 № 150, наказом Міністерства соціальної політики України від 04.07.2017 №1103), додатком 2 «Список виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці» до постанови Кабінету Міністрів України від 17.11.1997 № 1290 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 13.05.2003 № 679) (далі – Список).
Тривалість додаткової відпустки за особливий характер праці не перевищує 35 календарних днів. Конкретна тривалість встановлюється колективним договором залежно від зайнятості працівника в зазначених у Списку виробництвах, роботах, професіях і посадах.
Визначення права працівника на додаткову відпустку за особливий характер праці не потребує проведення атестації його робочого місця за умовами праці.
