За загальним правилом, за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Це перебачено ч. 1 ст. 3 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 № 504/96-ВР (далі — Закон про відпустки). Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки (див.постанову Верховного Суду України від 23.03.2016 у справі № 6-2487цс15).
Зауважимо, що до звільнень за порушення трудової дисципліни віднесені випадки розірвання трудового договору за підставами, визначеними пп. 3, 4, 7, 8 ст. 40, п. 1 ст. 41 КЗпП (див. п. 22 постанови Пленуму ВСУ «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.92 № 9).
Виняток з наведеного правила стосується звільнення працівника на підставі п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП, а саме у зв’язку із закінченням строку трудового договору. В такому випадку за бажанням працівника роботодавець може надати йому відпустку з наступним звільненням. Це допустимо й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. Просто в такій ситуації чинність трудового договору продовжиться до закінчення відпустки (див. ч. 2 ст. 3 Закону про відпустки).
Підсумуємо.
Висновки
- Роботодавець має відмовити в наданні працівнику невикористаної відпустки з наступним звільненням, якщо останній звільняється за порушення трудової дисципліни.
- У випадку звільнення працівника у зв’язку із закінченням строку трудового договору роботодавець має право відмовити йому в наданні невикористаної відпустки з наступним звільненням. Обов’язку надання відпустки немає.
- Якщо працівник звільняється з інших підстав, ніж перелічені вище, то за його бажанням роботодавець зобов’язаний надати невикористану відпустку з наступним звільненням.
- Якщо за бажанням працівника, який звільняється, йому надається невикористана відпустка з подальшим звільненням, до датою звільнення є останній день відпустки.