13204 12

Відпустка без збереження зарплати: визначаємо непорушні правила

30.08.16
Відпустка «за свій рахунок» — універсальний спосіб для працівника вирішити особисті проблеми або урвати час для відпочинку (нехай і безоплатного), коли оплачувані відпустки уже використані. При вирішенні питання щодо оформлення відпустки без збереження зарплати першу скрипку грає бажання працівника, тобто ініціатива скористатися цією відпусткою має йти саме від нього. І ніякої самодіяльності від роботодавця! Прерогативою примусово відправляти працівників у відпустки «за свій рахунок» наділені лише керівники окремих держструктур. Як оформити відпустку без збереження зарплати і про які підводні течії слід пам’ятати — у статті.

Автор: Людмила БЄЛЄВЦОВА, експерт з питань оплати праці (e-mail: l.belevtsova@id.factor.ua)

 

ТРИ ГРУПИ ПІДСТАВ ДЛЯ НАДАННЯ ВІДПУСТКИ «ЗА СВІЙ РАХУНОК» & БАЖАННЯ ПРАЦІВНИКА

Підстави для надання відпустки без збереження зарплати умовно можна поділити на 3 групи.

Група 1. Йдеться про підстави для надання відпустки без збереження зарплати, прописані у ст. 25 Закону № 504. У цій нормі чітко визначені категорії працівників, яким може бути надана відпустка «за свій рахунок», або обставини, за яких можливе її оформлення. Тривалість відпустки без збереження зарплати, визначена ст. 25 Закону № 504, різниться залежно від підстави для її надання (див. «ОП», 2015, № 4, с. 30).

Особливість надання відпустки без збереження зарплати за підставами, викладеними у ст. 25 Закону № 504, полягає у наступному: якщо працівник бажає оформити відпустку «за свій рахунок» за однією з підстав ст. 25 Закону № 504роботодавець повинен задовольнити його вимогу. Тобто у такому випадку роботодавець не може відмовити працівнику в оформленні відпустки без збереження зарплати, навіть якщо це позначиться на робочому процесі установи або відділу.

Група 2. Відповідно до ст. 26 Закону № 504 відпустка без збереження зарплати тривалістю до 15 календарних днів на рік може надаватися працівнику за наявності у нього сімейних обставин або інших причин для її надання. Відпустка за підставою, викладеною у ст. 26 Закону № 504, оформлюється лише за бажанням працівника. Роботодавець не наділений правом ініціювати надання цієї відпустки за наведеною підставою.

Але роботодавець може і відмовити працівнику у наданні відпустки «за свій рахунок» через сімейні або інші обставини. Річ у тім, що, як вказано у ст. 26 Закону № 504, працівник і роботодавець мають дійти згоди про надання відпустки без збереження зарплати за наведеною підставою і про її тривалість у межах її максимальної річної тривалості.

Роботодавець самостійно оцінює, наскільки сімейні обставини або інші причини поважні для надання працівнику відпустки «за свій рахунок». Звісно, при вирішенні цього питання керівник повинен враховувати й інтереси робочого процесу. Отже, рішення про надання або ненадання відпустки без збереження зарплати за ст. 26 Закону № 504 належить виключно до компетенції роботодавця (лист Мінпраці від 18.03.2009 р. № 2961/0/14-09/06).

Увага! Ініціювати оформлення відпустки без збереження зарплати за підставами, викладеними у ст. 25 і 26 Закону № 504, має право виключно працівник.

Тобто роботодавець не може примусово відправити працівника у неоплачувану відпустку за вказаними підставами (лист Мінсоцполітики від 19.09.2013 р. № 416/13/116-13).

Група 3. Ще у 2014 році законотворці пішли на непопулярні методи збереження бюджетних коштів. Так, вони надали право керівникам окремих держструктур відправляти працівників у відпустки без збереження зарплати без їх згоди і навіть визначати тривалість цієї неоплачуваної відпустки. Підкреслимо, що, на щастя, такі повноваження отримали керівники виключного кола держорганів.

Так, із серпня по грудень 2014 року прерогативою ініціювати відправлення своїх працівників у неоплачувані відпустки були наділенікерівники центральних органів виконавчої влади, які здійснюють контроль та нагляд у відповідних галузях і сферах або виконання функцій яких можуть здійснювати відповідні міністерства ( п. 66 Прикінцевих положень Закону № 719).

З 01.01.2015 р. «естафету» підхопив п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76. Вважаємо, що вказана норма залишається чинною і зараз. Так, керівники органів виконавчої влади та інших державних органів мають право відправляти своїх працівників у відпустки без збереження зарплати і визначати тривалість цієї відпустки. Ще раз відзначимо: у цьому випадку згода працівника на неоплачувану відпустку не потрібна.

Норма п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76 не стосується органів, які беруть участь в АТО, здійсненні заходів із забезпечення правопорядку на державному кордоні, відбитті збройного нападу на об’єкти, що охороняються військовослужбовцями, звільненні цих об’єктів у разі захоплення або спроби насильного заволодіння зброєю, бойовою та іншою технікою.

Узагальнимо інформацію із надання відпустки без збереження зарплати за наведеними групами у таблиці.

Характеристика

Відпустка без збереження зарплати відповідно до

ст. 25 Закону № 504

ст. 26 Закону № 504

п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76

Підстава для надання

Вичерпний перелік наведений у ст. 25 Закону № 504

Сімейні обставини та інші причини, викладені працівником. Конкретний перелік не визначений

Рішення керівника органу виконавчої влади або іншого державного органу (крім окремих органів, див. вище)

Тривалість

Різниться залежно від підстави (категорії працівників або обставин) для надання

Обумовлюється між працівником і роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік

Визначає керівник

Ініціатор оформлення відпустки

Працівник

Керівник

Погодження із роботодавцем

Роботодавець зобов’язаний надати відпустку за наявності бажання працівника

Надається за згодою між працівником і роботодавцем. Остаточне рішення приймає роботодавець. Він має право відмовити працівнику у наданні відпустки, наданні її не в тому обсязі, на якому наполягає працівник

Керівник наділений виключним правом примусово відправляти працівників у неоплачувані відпустки

Також відзначимо, що в окремих нормативно-правових актах застережено право окремих категорій працівників скористатися відпусткою без збереження зарплати (наприклад, для ветеранів військової служби — тривалістю до 14 календарних днів на рік ( п. 13 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист» від 24.03.98 р. № 203/98-ВР), для осіб, які мають статус дітей війни, — тривалістю до двох тижнів на рік ( ст. 5 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» від 18.11.2004 р. № 2195-IV)). У цій статті на них увага не акцентується.

ОФОРМЛЮЄМО НЕОПЛАЧУВАНУ ВІДПУСТКУ

Відпустка «за свій рахунок» згідно із Законом № 504. Перші кроки для оформлення відпустки без збереження зарплати, передбаченої ст. 25 і 26 Закону № 504, здійснює працівник. Чому? У попередньому розділі ми вже визначились, що ініціатором надання відпустки «за свій рахунок» за наведеними підставами може бути виключно працівник. Тому щоб запустити процедуру оформлення відпустки без збереження зарплати відповідно до ст. 25 або 26 Закону № 504працівник подає заяву, в якій зазначає:

— підставу для надання неоплачуваної відпустки (якщо надається відповідно до ст. 25 Закону № 504), або причину, з якої працівник просить надати неоплачувану відпустку (актуально для оформлення відпустки згідно зі ст. 26 Закону № 504);

— документи, що підтверджують категорію осіб (якщо таких документів ще немає в установі) або обставини для надання неоплачуваної відпустки, викладені у ст. 25 Закону № 504. Щоб оформити відпустку на підставі ст. 26 Закону № 504, роботодавець не повинен вимагати додаткових підтверджень від працівника, оскільки керівник самостійно оцінює поважність причин для надання працівнику відпустки «за свій рахунок»;

— дату початку неоплачуваної відпустки;

— тривалість неоплачуваної відпустки.

Наприклад, заява про надання відпустки без збереження зарплати відповідно до ст. 26 Закону № 504 може виглядати так:

 

Далі керівники, яким підпорядкований працівник, розглядають заяву. Якщо йдеться про надання відпустки без збереження зарплати за однією із підстав ст. 25 Закону № 504, то роботодавець не може відмовити у наданні цієї відпустки. Відповідно після розгляду заяви одразу видають наказ про надання відпустки без збереження зарплати. Якщо йдеться про неоплачувану відпустку відповідно до ст. 26 Закону № 504, то згаданий наказ видають лише після згоди керівників про її надання працівнику.

При виданні наказу про надання відпустки без збереження зарплати, підстави для надання якої застережені у ст. 25 і 26 Закону № 504, можна скористатися типовою формою № П-3, затвердженою наказом № 489. Далі наведемо фрагмент такого наказу.

 

У табелі обліку використання робочого часу (за типовою форму № П-5, затвердженою наказом № 489) неоплачувану відпустку відзначають:

  •  відпустку без збереження зарплати у зв’язку з навчанням ( пп. 12, 13 і 17 ч. 1 ст. 25 Закону № 504) — «НБ» (цифровий код «13»);
  •  додаткову відпустку без збереження зарплати в обов’язковому порядку (усі підстави ст. 25 Закону № 504, крім пп. 3, 12, 13 і 17 ч. 1 цієї норми) — «ДБ» (цифровий код «14»);
  •  відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 6-річного віку ( п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону № 504) — «ДД» (цифровий код «17»);
  •  відпустку без збереження заробітної плати за угодою сторін ( ст. 26 Закону № 504) — «НА» (цифровий код «18»).

Для зручності в установі можуть вводитися позначення, розроблені під окремі підстави для надання відпустки без збереження зарплати.

Також інформацію про надання працівнику відпустки без збереження зарплати відображають у його особовій картці у розділі «Відпустки».

«Примусова» неоплачувана відпустка згідно із Законом № 76. Рішення про надання цієї неоплачуваної відпустки приймає керівник органу виконавчої влади або іншого державного органу (крім окремих органів, див. с. 12), і згода працівника на це не потрібна. Отже, «старт» для оформлення відпустки без збереження зарплати, передбаченої п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76, дає саме керівник вказаних держструктур. Для цього він одразу видає наказ (розпорядження) про надання відпустки без збереження зарплати на підставі п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76. У такому наказі вказують перелік працівників, яких відправляють у неоплачувану відпустку і визначену для них тривалість цієї відпустки.

Незважаючи на наявність вказаного права у керівників наведених держструктур примусово відправляти у неоплачувані відпустки своїх працівників, вважаємо, що у них мають бути обґрунтовані підстави для таких рішучих кроків.

Спеціального позначення для відображення цієї відпустки у табелі обліку використання робочого часу за типовою формою № П-5, затвердженою наказом № 489немає. Як варіант, можна скористатися уже розробленим позначенням для відображення інших відпусток без збереження зарплати (на період припинення виконання робіт) (буквений — «БЗ», цифровий — «19»). Проте, на нашу думку, краще для позначення відпустки без збереження зарплати, передбаченої п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76, розробити спеціальні позначення. Наприклад, буквений «НВ» (неоплачувана відпустка).

Інформацію про перебування працівника у відпустці без збереження зарплати, передбаченої п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76, слід відобразити у його особовій картці у розділі «Відпустки».

ПРАВИЛА НАДАННЯ НЕОПЛАЧУВАНОЇ ВІДПУСТКИ ЗА ЗАКОНОМ № 504

У цьому розділі поговоримо про правила і нюанси надання відпустки без збереження зарплати, яка надається відповідно до ст. 25 і 26 Закону № 504. Почнемо з простих правил. Так, відпустки «за свій рахунок» за згаданими підставами можуть надаватися:

  •  основним працівникам і працівникам, що працюють на умовах сумісництва;
  •  у перший рік роботи працівника в установі незалежно від тривалості відпрацьованого часу. При цьому новому працівнику неоплачувана відпустка може бути надана у повному обсязі;
  •  працівникам, які працюють за безстроковимистроковими трудовими договорами, контрактом.

Неоплачувана відпустка не подовжується, якщо на її період припали святкові і неробочі дні. Святкові та неробочі дні, установлені ст. 73 КЗпПне враховують при визначенні тривалості щорічної відпустки і соціальної відпустки на дітей, передбаченої ст. 19 Закону № 504 ( ч. 2 ст. 5 Закону № 504).

При цьому відпустка без збереження зарплати ( ст. 25 і 26 Закону № 504) виділена в окремий вид відпусток і не належить до відпусток, згаданих у ч. 2 ст. 5 Закону № 504 ( ст. 4 Закону № 504). Тому при визначенні тривалості відпустки «за свій рахунок» не враховують норму ч. 2 ст. 5 Закону № 504. Отже, якщо на період відпустки без збереження зарплати припали святкові і неробочі дні, то її тривалість на ці дні не подовжуйте.

Приклад 1. Працівнику за його заявою надано відпустку без збереження зарплати тривалістю 15 календарних днів з 22.08.2016 р. по 05.09.2016 р. На цей період припадає святковий день — День незалежності України (24.08.2016 р.). Оскільки святкові і неробочі дні не впливають на визначення тривалості неоплачуваної відпустки, у наведеному випадку останнім днем відпустки без збереження зарплати є 05.09.2016 р.

Також пам’ятайте про інші особливості, які випливають із того, що відпустка без збереження зарплати не належить до виду щорічних відпусток. Так, відпустка «за свій рахунок» (1) у разі тимчасової непрацездатності працівника не подовжується на кількість днів хвороби і не переноситься на інший період ( ч. 2 ст. 11 Закону № 504), (2) не враховується при визначенні максимальної тривалості щорічної відпустки у 59 (69) календарних днів ( ч. 3 ст. 10 Закону № 504), (3) а працівники не можуть бути відкликані із такої неоплачуваної відпустки ( ч. 3 ст. 12 Закону № 504).

На збільшення законодавчо установленої тривалості неоплачуваної відпустки — табу. У ст. 25 і 26 Закону № 504 оговорена тривалість відпустки без збереження зарплати залежно від підстав для її надання. Недопустимо збільшувати законодавчо визначену тривалість цієї відпустки навіть у разі, коли на цьому наполягає сам працівник.

Тривалість неоплачуваної відпустки, яка надається щорічно або на рік, прив’язана до календарного року. У ст. 25 Закону № 504передбачені підстави для надання відпустки без збереження зарплати, певна тривалість яких надається щорічно. Тоді як у ст. 26 Закону № 504 гранична тривалість відпустки «за свій рахунок» визначена як «не більше 15 календарних днів на рік».

У таких випадках на законодавчому рівні не конкретизований вид року (робочий або календарний), протягом якого працівник може використати виділені дні неоплачуваної відпустки. Відомо, що до робочого року прив’язано надання лише щорічних відпусток ( ст. 6 і 10 Закону № 504). Отже, календарні дні відпустки без збереження зарплати, які надаються працівнику щорічно або на рік, виділяються саме на календарний рік.

Що стосується підстав для надання неоплачуваної відпустки відповідно до ст. 25 Закону № 504, оформлення яких залежить від наявності конкретних обставин, то вони мають надаватися у прив’язці до цих обставин.

Увага! Якщо працівник протягом поточного календарного року не скористався правом на відпустку без збереження заробітної плати, то вона не може бути використана у наступному календарному році.

Так, у наступному календарному році працівник матиме право на таку відпустку тривалістю не більше, ніж це визначено ст. 25 або 26 Закону № 504 залежно від обставин для її надання.

Період неоплачуваної відпустки, прив’язаної до події, має співпадати із цією подією. У ст. 25 Закону № 504 наведені підстави для надання відпустки без збереження зарплати, надання яких прив’язане до конкретної події. Так ось, період відпусток за такими підставами має співпадати із подією, до якої, власне, і прив’язане надання відпустки «за свій рахунок».

Наприклад, працівниця оформлює неоплачувану відпустку у зв’язку із одруженням ( п. 8 ч. 1 ст. 25 Закону № 504) тривалістю 10 календарних днів. Дата реєстрації шлюбу — 03.09.2016 р. У такому разі період відпустки «за свій рахунок» повинен припадати на 03.09.2016 р. Причому це не обов’язково має бути перший день неоплачуваної відпустки.

Неоплачувані відпустки ділити можна, проте є й «але». Одразу зауважимо, що законодавчі вимоги поділу відпустки на частини передбачені лише для щорічних відпусток ( ст. 12 Закону № 504). Між тим відпустка без збереження зарплати не належить до щорічних відпусток, оскільки виділена в окремий вид відпусток ( ст. 4 Закону № 504). Звідси констатуємо: на нормативно-правовому рівні не передбачені приписи про поділ на частини відпустки без збереження зарплати, визначеної ст. 25 і 26 Закону № 504. На цьому акцентувало увагу і Мінсоцполітики у листі від 03.02.2012 р. № 31/13/133-12. Разом із тим не існує й заборони стосовно такого поділу.

Важливо! Відпустка без збереження зарплати, яка надається на підставі ст. 25 (із поміткою щорічно і яка не прив’язана до події) і ст. 26 Закону № 504може бути поділена на частини.

При цьому має виконуватися умова: у підсумку за календарний рік загальна кількість наданих днів такої відпустки не повинна перевищувати максимальної тривалості, установленої ст. 25 або ст. 26 Закону № 504. Про це йшлося і в консультації фахівця Мінсоцполітики у спецвипуску «ОП», 2016, № 6/1, с. 15.

Приклад 2. У 2016 році працівник скористався відпусткою без збереження зарплати через сімейні обставини: у січні — календарними днями, у липні — 8 календарними днями. Оскільки тривалість неоплачуваної відпустки через сімейні обставини ( ст. 26 Закону № 504) становить 15 календарних днів на рік, до кінця 2016 року цей працівник може скористатися ще 2 календарними днями відпустки «за свій рахунок» за вказаною підставою.

Підкреслимо такий момент. Відпустка без збереження зарплати, що надається на підставах ст. 25 Закону № 504, підлягає поділу, якщо її оформлення не прив’язане до конкретної події + кількість календарних днів цієї відпустки визначена нормативно із доповненням «щорічно». Наприклад, підлягає поділу на частини відпустка «за свій рахунок», яка належить пенсіонерам за віком ( п. 6 ч. 1 ст. 25 Закону № 504).

Зовсім інша ситуація складається з відпустками без збереження зарплати для догляду за дитиною ( п. 3 ч. 1 ст. 25 Закону № 504). Ці категорії працівників, маючи право на такі відпустки і відповідні документи, можуть перервати неоплачувану відпустку і знову її оформити.

А от не підлягає поділу на частини відпустка без збереження зарплати, зокрема, працівнику, який одружується ( п. 8 ч. 1 ст. 25 Закону № 504). Причина: надання неоплачуваної відпустки за цією підставою прив’язане до конкретної події.

Кілька підстав для оформлення неоплачуваної відпустки — працівник може скористатися кожною. Закон № 504 не обмежує використання комбінацій підстав для надання відпустки без збереження зарплати, визначеної його нормами. Так, якщо працівник має право на використання відпустки «за свій рахунок» за двома або більше підставами ст. 25 Закону № 504, то він може реалізувати це право за кожною підставою. Більш того, у цьому ж календарному році він за погодженням із роботодавцем може скористатися ще неоплачуваною відпусткою, визначеною ст. 26 Закону № 504. Або скомбінувати одну підставу за ст. 25 Закону № 504 + підставу за ст. 26 Закону № 504 (за наявності згоди роботодавця на використання неоплачуваної відпустки за ст. 26 Закону № 504). Варіантів безліч, а головне — наявність підстав для оформлення відпустки без збереження зарплати і виконання усіх умов для їх надання.

Приклад 3. Працівник є учасником війни відповідно до Закону № 3551, його дружина перебуває у післяпологовій відпустці. Він бажає отримати відпустку без збереження зарплати за двома підставами ст. 25 Закону № 504 + оформити відпустку «за свій рахунок» через сімейні обставини. Чи можливо це?

У наведеному випадку працівник може оформити відпустку без збереження зарплати за 3 підставами: як учасник війни відповідно до Закону № 3551 тривалістю до 14 календарних днів на рік ( п. 4 ч. 1 ст. 25 Закону № 504) та як чоловік, дружина якого перебуває упісляпологовій відпустці, тривалістю до 14 календарних днів ( п. 2 ч. 1 ст. 25 Закону № 504), а також через сімейні обставини (за наявності згоди роботодавця) тривалістю до 15 календарних днів на рік ( ст. 26 Закону № 504).

Уведення в установі додаткових підстав для неоплачуваної відпустки — під забороною. Саме такий висновок наведений у листі Мінсоцполітики від 29.04.2016 р. № 243/13/116-16 (див. лист на с. 10 цього номера).

Дійсно, ст. 4 Закону № 504 окремо передбачено: «Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток». Виходить, що колективним або трудовим договором можуть бути установлені інші види відпусток, ніж передбачені ст. 4 Закону № 504.

Проте, на думку Мінсоцполітики, у цій нормі мова йде про запровадження в установі інших видів оплачуваних відпусток. Які аргументи? По-перше, ст. 25 і 26 Закону № 504 уже містять вичерпний перелік підстав для надання відпустки без збереження зарплати із визначеною тривалістю залежно від категорій працівників, що претендують на неї, і обставин, за яких вона надається. Роботодавець немає права розширювати підстави для оформлення відпустки без збереження зарплати.

По-друге, ч. 3 ст. 23 Закону № 504 уже передбачено, що інші види відпусток, запроваджені колективним або трудовим договором, мають оплачуватися«Оплата інших видів відпусток, передбачених колективним договором та угодами, трудовим договором, провадиться з прибутку, що залишається на підприємстві після сплати податків та інших обов’язкових платежів до бюджету або за рахунок коштів фізичної особи, в якої працюють за трудовим договором працівники. В установах і організаціях, що утримуються за рахунок бюджетних коштівоплата цих відпусток провадиться в межах бюджетних асигнувань та інших додаткових джерел». Як бачимо, нормою ч. 3 ст. 23 Закону № 504 уже апріоріпередбачено, що запроваджені колективним (трудовим) договором інші види відпусток є оплачуваними.

Резюмуємо: колективним або трудовим договором можуть бути передбачені інші види відпусток, не визначені у ст. 4 Закону № 504, але вони обов’язково повинні бути оплачуваними. Наприклад, колективним договором може бути передбачено надання оплачуваної відпустки тривалістю 2 календарні дні щорічно 1 і 2 вересня працівникам, які мають дітей віком від 5 до 10 років. Звісно, для бюджетних установ в умовах постійного браку коштів, це «утопія». Проте сама можливість запровадження подібних видів відпусток існує.

Заборонено прописувати у колективному або трудовому договорі інші види неоплачуваних відпусток, а також заборонено вводити спеціальні, не передбачені ст. 25 і 26 Закону № 504 і нормативною базою, підстави для надання відпустки без збереження зарплати.

Так, підстави для надання відпусток без збереження зарплати містяться не тільки в Законі № 504, але й в інших нормативно-правових актах. Їх оформлення цілком обґрунтоване, адже це передбачено правовим полем. А ось вигадувати новіне передбачені нормативною базою, підстави для надання відпустки «за свій рахунок» і прописувати їх у колективному (трудовому) договорі неправомірно.

Неоплачувана відпустка не позначиться на тривалості щорічної основної відпустки, але вплине на тривалість щорічної додаткової відпустки. Період перебування у відпустці без збереження заробітної плати, передбаченої ст. 25 або 26 Закону № 504:

— включають до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку ( п. 4 ч. 1 ст. 9 Закону № 504). Виходить, що у загальному випадку відпустка «за свій рахунок» не вплине на тривалість щорічної основної відпустки. Виняток: не включають до стажу роботи для надання щорічної основної відпустки період відпустки без збереження зарплати до досягнення дитиною 6 років, інсулінозалежною дитиною — до 16 років, дитиною-інвалідом підгрупи А — до 18 років. Тобто за вказані періоди працівник «не заробляє» собі стаж для щорічної основної відпустки;

— не включають до стажу роботи, що дає право на щорічну додаткову відпустку за роботу із шкідливими та важкими умовами праці і заособливий характер праці (у тому числі за ненормований робочий день). Пояснюється це дією норми ч. 2 ст. 9 Закону № 504: до стажу роботи, що дає право на такі відпустки, включають період, коли працівник фактично працював у шкідливих або особливих умовах праці (за винятком періоду перебування ним власне в щорічних відпустках). Тому відпустка «за свій рахунок» у подальшому зменшить кількість календарних днів щорічної додаткової відпустки за робочий рік, на який припала «безкоштовна» відпустка.

Відзначимо і про додаткову відпустку за стаж, що надається держслужбовцям. Нагадаємо, що її тривалість залежить від наявного стажу держслужби у держслужбовця. До стажу держслужби зараховують період, коли держслужбовець не працював з поважних причин, але залишався у трудових відносинах з держорганом. Про це йдеться у п. 3 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 03.05.94 р. № 283 (діяв до 01.05.2016 р.) і п. 4 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою КМУ від 25.03.2016 р. № 229 (діє з 01.05.2016 р.). Відпустка без збереження заробітної плати за ст. 25 і 26 Закону № 504 якраз відповідає цій нормі.

Відпустка без збереження зарплати, передбачена ст. 25 і 26 Закону № 504, у кінцевому підсумку не вплине на тривалість додаткової відпустки за стаж, що надається держслужбовцям. Причому такий висновок актуальний для періоду до і після набрання чинності новою нормативною базою у сфері держслужби.

До речі, відпустка без збереження зарплати за ст. 25 і 26 Закону № 504 не вплине і на тривалість додаткової відпустки за стаж для посадових осіб ОМС.

Додамо і кілька слів про вплив відпустки без збереження зарплати, рішення про надання якої приймає керівник на підставі п. 66Прикінцевих положень Закону № 719 і п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76 (про це також дізнайтеся із консультації фахівця Мінсоцполітики // «ОП», 2015, № 4, с. 25). У ст. 9 Закону № 504 не вказано про включення періодів таких відпусток до стажу роботи для надання щорічних відпусток.

Тому період відпустки без збереження зарплати, в якій працівники органів виконавчої влади та інших держорганів перебувають за рішенням їх керівниківвиключають зі стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку. У результаті це призведе до зменшення тривалості щорічної (основної і додаткової) відпустки за робочий рік, на який припала така «вимушена» неоплачувана відпустка.

В той же час відпустка без збереження зарплати, що оформлювалася відповідно до п. 66 Прикінцевих положень Закону № 719 або п. 9 Прикінцевих положень Закону № 76не вплине на тривалість додаткової відпустки за стаж держслужби. Причина криється в особливостях обчислення стажу держслужби, про що відзначалося раніше.

Примусове відправлення у неоплачувану відпустку — порушення трудового законодавства. Ми вже вказували, що ініціатором оформлення відпустки без збереження зарплати за підставами, викладеними у ст. 25 і 26 Закону № 504, може бути тільки працівник. Його згода на надання вказаних відпусток «за свій рахунок» — обов’язкова.

Тому примусове відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати, передбачені ст. 25 і 26 Закону № 504, є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку може бути притягнуто до відповідальності (лист Мінсоцполітики від 19.09.2013 р. № 416/13/116-13).

Такий «проступок» роботодавця розглядається як порушення інших вимог трудового законодавства. За це правопорушення на роботодавця може бути накладений штраф у розмірі однієї мінімальної зарплати ( абз. 6 ч. 2 ст. 265 КЗпП).

Тоді як посадовим особам установи за порушення інших вимог законодавства про працю загрожує штраф у розмірі від 510 до 1700 грн. відповідно до ч. 1 ст. 41 КпАП. За повторне протягом року вчинене правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 41 КпАП, за яке особу уже було піддано адмінстягненню, або ті самі дії стосовно окремих категорій осіб, посадову особу установи можуть притягнути до адмінвідповідальності у вигляді штрафу розміром від 1700 до 5100 грн. ( ч. 2 ст. 41 КпАП).

ВИКОРИСТАНІ ДОКУМЕНТИ І СКОРОЧЕННЯ

КЗпП — Кодекс законів про працю України від 10.12.71 р.

КпАП — Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.84 р. № 8073-X.

Закон № 76 — Закон України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 р. № 76-VIII.

Закон № 504 — Закон України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР.

Закон № 719 — Закон України «Про Державний бюджет України на 2014 рік» від 16.01.2014 р. № 719-VII.

Закон № 3551 — Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.93 р. № 3551-XII.

Наказ № 489 — наказ Держкомстату «Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці» від 05.12.2008 р. № 489.

ОМС — орган місцевого самоврядування.

 



Помітили помилку? Виділіть її та натисніть Ctrl+Enter, щоб повідомити нас про це
загрузка...
Коментарі (12)
Марія
30.08.2016
Дуже змістовно та зрозуміло. Отримала відповіді на питання, які давно турбували.
Дмитро
31.08.2016
Я працівник РДА. Одна моя колега в 2015 році була у відпустці за власний рахунок понад 3 місяці. До речі заяву про надання їй такої відпустки вона написала сама добровільно. Питання чи це було законно з боку голови РДА? Хто може прокоментуйте будь-ласка
Євген Дмитро
31.08.2016
Що саме законно??
Дмитро
31.08.2016
Чи законні дії голови РДА так як вони прямо суперечать статті 25 ЗУ №504
123
01.09.2016
F ghj wt Db dcs pf,ekb& ЗУ №79-VIII від 28.12.2014 Прикінцеві положення п.9. Надати право керівникам зазначених органів у межах бюджетних призначень без згоди та попередження працівників встановлювати для них режим роботи на умовах неповного робочого часу та надавати відпустки без збереження заробітної плати на визначений цими керівниками термін.
Марина 123
01.09.2016
Донецкая и Луганская область это.,посколько там это.а так нет.
Марина 123
01.09.2016
Донецкая и Луганская область, посколько там АТО, а так 15 дн. и все.
123 Марина
01.09.2016
тобто в Донецькій та Луганчькій обл. більш ніж на 15 днів у відп. за власн бажанням не відправлять, а в інших - хоч на рік?
Надія
04.09.2016
Чи можу я отримати інформацію, яка в даній статті не зазначена. А саме, як відпустка без збереження заробітної плати з ініціативи керівника державної установи, вплине на обрахунок стажу державної служби (чи не перерве безперервного стажу, і відповідно вплине на% за вислугу років)
Оксана Надія
16.09.2016
Бюджетная бухгалтерия № 34 от 12.09.2016 ст.29
Ірина
11.10.2016
прохання допомогти у вирішенні питання неоплачуваної відпустки: керівником прийнято рішення через відсутність фінансування скористатися Прикінцевими положеннями Закону № 76. я так розумію, тепер ця відпустка /12 днів/ впливає на обрахування щорічної основної відпустки за певний термін роботи. в якому нормативному документі це чітко прописано?
123 Ірина
18.10.2016
Все просто - нет нормативного акта который позволял бы ВКЛЮЧАТЬ эти периоды, поэтому - "У ст. 9 Закону № 504 не вказано про включення періодів таких відпусток до стажу роботи для надання щорічних відпусток. Тому період відпустки без збереження зарплати, в якій працівники органів виконавчої влади та інших держорганів перебувають за рішенням їх керівників, виключають зі стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку."