Чи обов’язково надавати суміснику відпустку одночасно з відпусткою за основним місцем роботи?

Відповідно до ч. 2 ст. 21 КЗпП працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях. Це дозволяє працівникам, окрім основного трудового договору, укладати трудові договори про роботу за сумісництвом.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про відпустки» від 15.11.96 р. № 504/96-ВР право на відпустки мають усі громадяни, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності. Тому сумісники також мають право на відпустку (щорічну, додаткову).

Відповідно до положень ст. 21 КЗпП законодавством, колективним договором або угодою сторін можуть вводитися обмеження на роботу за сумісництвом.

Законодавчі обмеження на роботу за сумісництвом для працівників державних підприємств, установ та організацій установлено:

• постановою КМУ «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій» від 03.04.93 р. № 245;
• Положенням про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ та організацій, затвердженим спільним наказом Мінпраці, Мінфіну та Мін’юсту від 28.06.93 р. № 43.

При чому дія цих нормативно-правових актів поширюється не тільки на державні, а і на комунальні підприємства, установи і організації. Чому це так, пояснило Мінпраці у листі від 16.09.2010 р. № 294/13/116-10.

Зазначені документи, крім інших обмежень, містять вимогу про те, що відпустка на роботі за сумісництвом повинна надаватися одночасно з відпусткою за основним місцем роботи (п. 3 постанови № 245, п. 6 Положення № 43).

Згідно зі ст. 19 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.95 р. № 108/95-ВР умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств визначаються Кабінетом Міністрів України. Оскільки такі умови визначено Кабміном в постанові № 245, то її положень необхідно дотримуватися, у тому числі й щодо порядку надання відпусток сумісникам.

Ненадання суміснику щорічної відпустки одночасно з відпусткою за основним місцем роботи є порушенням вимог п. 3 постанови № 245.

Але трапляються ситуації, коли за основним місцем роботи відпустку працівнику встановлено більшої тривалості, ніж за сумісництвом (наприклад, за основною роботою — 31 к. дн., а за сумісництвом — 24 к. дн.). Як же бути? У цьому випадку згідно з п. 14 ч. 1 ст. 25 Закону про відпустки роботодавець до закінчення відпустки за основним місцем роботи зобов’язаний надати суміснику відпустку без збереження заробітної плати.

Крім того, сумісники, пропрацювавши в установі менше 6 місяців, мають право узяти відпустку повної тривалості, якщо вони йдуть у відпустку за основною роботою (п. 6 ч. 7 ст. 10 Закону про відпустки).

Оплата відпустки або виплата компенсації за невикористану відпустку провадиться сумісникам відповідно до чинного законодавства. Оплаті підлягає як щорічна відпустка, що надається за основним місцем роботи, так і щорічна відпустка, що надається за сумісництвом.